Білки. Сіквел. Або як реанімуються традиції

Комп’ютер з’їдає майже увесь час багато років поспіль. Якщо раніше бажання щось робити руками просто приходило іноді, то тепер перетворилось на нав’язливий стан, і не відпускає. Не просто подумати, що б таке зробити, а прямо таки, зірватись і бігти щось робити руками. Але бажано, щось, що комусь хоч чимось допоможе, а не просто так, розважитись.

У фейсбуці моя хороша знайома, Таня Давиденко, днями опублікувала подію під назвою "Білки. Сіквел". У кнайп-клубі "Куідон" на Пушкінській з 16.00 у четвер запрошувались всі охочі почистити волоські горіхи, принести сушку, цукати, посидіти в теплому колі, потеревенити та спакувати бійцям на фронт невеличкі вітамінні  набори, подаруночки. Таню я знаю, як людину, яка весь час щось видумує з користю для людей. Колись у "Купідон" вона притягла всіх своїх колекційних ведмедів, і ми разом їх всіх продали ("панове, купуйте ведмежатко дівчині!") і зібрали якісь кошти на потреби солдатам.

 

Плетіння сувенірних ляльок-мотанок, пакування горішків з цукатами у набори, круглий стіл, гомін і сміх дівчат, напівтемрява та затишок "Купідону"…  Перед очами замерехтіла дивовижна картина, марення, щось гоголівське, можливо, з "Вечорів на хуторі близ Діканьки", і те, що побачила, притягувало до себе, наче магніт. Відігнавши фантазії, я взяла ноги в руки, і гайда. Може, таке і побачу. З собою взяла мішечок горіхів. Слава авантюристам, наше кредо "завжди".

Зліва одразу біля входу і сиділа вся компанія. По закладу туди-сюди проходився письменник Олександр Ірванець, і не тільки він один.

-   Таня! – нахиляючись, каже до Тані Давиденко, "очільниці" зльоту на горіхи, яка сидить по центру і вибирає з лушпиння горішки. – дивись, мене опублікували в журналі "Зерно"! – гортає сторінки якогось журналу. – Це мій вірш.

Ірванець розчиняється так само, як з’явився, а до столу час від часу підходять різні цікаві особистості.

 

За столом сидять п’ять дівчат  та двоє хлопців. Стіл завалений мішечками горіхів і лушпиння. За столиком поряд сидять ще чотири жінки, на їх столі – ляльки-мотанки та плетені браслети. Видно, що у них своя жіноча розмова, сміються, нахиляються одна до іншої, щось живо обговорюють.

Я достаю з сумочки, ніби кілер з саквояжу, знаряддя праці праці та викладаю на столі: відбивний молоток, маленький ножик та два рушника. Не маю спеціальних щипців, завжди роблю так. Беру горіхи, викладаю на рушник, закриваю зверху ним же, і намацуючи кожен горіх, влучно б’ю по ньому. Потім відкриваю, і вибираю зерна.

-  О, я такого способу не бачив, - Анджей каже.  - Ну, я в принципі ніяким особливо не робив. Білки. Ок, якщо ви білки, я – білок.

 

Сіквел – тому, що бригада збирається не вперше і невпинно лущить та вибирає горіхи, а жінки за сусіднім столиком загортають всі ці ніштяки своїми ручками у пакетики. Але саме горіхи лущать не завжди.

Люба Молянова каже, що збираються по вівторках та четвергах після 16:00.

-   Такі дні, як сьогодні, бувають рідко. Колемо горіхи, фасуємо лікарські чаї, або фруктові набори, підписуємо листівочки бійцям. Все не перелічиш.  Взагалі, з цих браслетів і почалося. Є така сторінка у ФБ, "Браслети виживання для армії". Така штука, за потреби ламається пластиковий замок, смикається кінчик мотузки, і маєш кілька метрів мотузки

- А ідея з мотанками звідки? Чому саме їх? – тримаю в руках одну велику, одну маленьку, у обох великі груди, ляльки пахкотять якимись приємними травами.

Таня бере одну, каже:

- Дуже подобаються солдатам. Окремо навіть замовляли. Маленькі користуються попитом. В грудях у них трава спеціальна, від головного болю. Треба нюхати, голова не буде боліти.

 

-   То прийшла до нас якось дівчина з групи "З АТО", Настя Савушкіна, майстер-клас провела. – каже Люба. - З тих пір плетемо. За весь час існування нашої спільноти наплели і передали десь біля 20 тисяч браслетів з паракорду. Ляльок менше, рази в три, але на ляльок кожна з нас витрачає власні ресурси, обліку такого не має..

Так ми сиділи, про щось своє говорили, марення ставало реальністю, і я переконалася в своїй думці, як нам в житті не дістає саме такого спілкування. Не за пивом, не за кіно, не "просто поговорити давно не бачились", а отак сидіти увечері з дівчатами, обмінюватись думками і робити справу руками. Створювати. Тут щось з глибини віків тобі каже "привіт, як справи". Це щось справжнє, окрім того, що це комусь потрібно.

До речі, за вечір ми налущили разом майже три пластикових відерця горіхів, то ж, за словами Люби, 20 пакетів передано для 11-го батальону, 12 – для 92ї бригади, 22-го, 53-го батальону, 30 – для танкістів, аеророзвідки, спецназу. І ще "не вечір". Банда буде збиратись далі щовівторка та щочетверга. На 16-ту. 

головнi матерiали

"З появою Гризлова мало що змінилося. Ви дискусію навколо Сталіна уявляєте?"
Здесь мы оставляем тексты, которые нам показались самыми знаковыми
Что означало быть проукраинским ультрасом в Крыму в начале оккупации, и как они живут сейчас